“Як мерч Rio De Posadka, тільки вирв не вистачає,” – жартує офіцер Володимир Кіндій, розглядаючи мирний парк з підрізаними деревами під час короткої відпустки. Цей чорний гумор – візитівка тих, хто бачив війну в усіх її проявах: від пекельної Савур-Могили 2014-го до сучасних дронових баталій.
Шлях від Савур-Могили до командування розвідротою. Кожен бій – окрема історія, кожна операція – новий досвід. Володимир говорить спокійно, ніби розповідає про буденні речі, але за цим спокоєм – літопис української звитяги.
“У чотирнадцятому вони розказували казки про ‘віджаті’ в воєнторзі танки та ‘знайдену на шахті’ зброю. Бігали як сомалійські пірати – хто в чому. А зараз? Зараз це колони по 55 одиниць техніки. Але й ми вже не ті,” – в голосі військового з’являються сталеві нотки.
Він був серед тих, хто змінив обличчя сучасної війни. Україна стала першою країною, яка створила повноцінні сили безпілотних систем. “Це вже не просто війна з дронами – це війна дронів,” – пояснює Володимир.
За операції час харківського контрнаступу він отримав орден “За мужність” – нагороду, яку офіцерам дають лише за особисту участь у бою.
Володимир – з тих командирів нової генерації, які поєднують досвід класичної війни з інноваціями. “Зараз кожен молодий айтішник може принести перемогу, створюючи нові прошивки для дронів. Не обов’язково сидіти в окопі – можна керувати безпілотником за 10 кілометрів від лінії фронту. Але головне – розуміти, навіщо ти тут.”
Він говорить про майбутнє без пафосу, але з чітким розумінням цілі: “Наше завдання – звільнити максимум територій до переговорів. Це як у шахах – чим більше фігур на столі, тим сильніша позиція.”
Попри війну, Володимир не втратив здатності бачити красу життя. Щойно повернувшись з Карпат, мріє про відпочинок у звільненому Криму: “Я ж там служив, знаю територію,” – посміхається він.
За три роки повномасштабної війни його бригада жодного разу не була на повній ротації. “Але ми тримаємося. Бо розуміємо: краще воювати там, на сході та півдні, ніж допустити ворога сюди.”
“Якщо почнуться якісь зрушення до миру, ми, військові, дізнаємося про це першими. Відчуємо на передовій. Поки що – не відчуваємо. А люди… Якщо продовжать підтримувати армію, ми станемо ще ефективнішими. Бо зараз кожен український воїн – це поєднання досвіду, технологій і незламної волі до перемоги.”
Історія Володимира Кіндія – це не просто розповідь про еволюцію війни від Савур-Могили до батальйону САПСАН. Це історія про те, як Україна, зіткнувшись з агресією, не просто вистояла, а створила армію майбутнього. Сьогодні українські військові не просто використовують технології – вони створюють нові правила ведення війни, де інтелект і інновації перемагають грубу силу. І поки ворог продовжує закидати наші позиції масою техніки та живої сили, українські військові доводять: майбутнє за тими, хто вміє мислити на крок вперед.
