Останніми днями світова спільнота активно обговорює можливе завершення російсько-української війни. Проте будь-які домовленості 2025 року навряд чи зможуть задовольнити українське суспільство, яке прагне справедливого покарання агресора за всі завдані злочини.
За три роки повномасштабної війни українці часто порівнювали її з Другою світовою, вбачаючи в цій історичній паралелі надію на невідворотність покарання агресора. Адже тоді Гітлер і його поплічники зазнали справедливої розплати, а Німеччина пройшла через серйозні випробування.
Однак історія XX століття знає чимало прикладів, коли агресори уникали покарання. Після Другої світової СРСР не поніс відповідальності за агресію проти Польщі, країн Балтії та Фінляндії. Більше того, саме постраждала Фінляндія була змушена виплачувати репарації Радянському Союзу.
Показовими є і приклади Угорщини 1956 року та Чехословаччини 1968-го – західні демократії фактично змирилися з радянською агресією в цих країнах. Так само уникнув покарання маоїстський Китай за численні злочини проти людяності, натомість отримавши місце постійного члена Ради Безпеки ООН.
Що це означає для сучасної України? Відновлення справедливості в повному обсязі може стати довготривалим процесом. Однак ключове завдання сьогодні – зберегти українське розуміння справедливості у світовому порядку денному. Для цього важливо не лише відстояти державність, але й не допустити спроб перекласти відповідальність за війну з агресора на когось іншого.
Навіть якщо Україні доведеться йти на певні компроміси, світ не повинен забути, хто є агресором і що українські території окуповані незаконно. Це створить фундамент для майбутнього відновлення справедливості, хоч і не гарантує швидкого покарання російського режиму за всі скоєні злочини.
Історичний досвід показує: справедливість у міжнародних відносинах часто поступається прагматичним інтересам. Проте саме збереження правди про війну та чітке розуміння ролі агресора може стати запорукою того, що справедливість, хай і не одразу, але восторжествує.
Михайло Дубинянський УП
